неділя, 27 червня 2021 р.

Конституція – закон буття


    У ніч з 27 на 28 червня 1996 року, відбулася історична подія, що ввійшла в новітню історію як «Конституційна ніч». Було прийнято нову Конституцію нашої держави. Саме Основний Закон є гарантом незалежності та цілісності держави, її демократичного устрою.

     Кожен, хто хоче, щоб у Державі всі жили щасливо, повинен добре знати Конституцію своєї країни, розуміти її, виконувати і боронити.

 До цієї дати в бібліотеці влаштовано тематичну викладку «Конституція – закон буття» та проведено правознавчу годину «Дім – це держава, а лад у ньому - закон».



  Захід дав можливість маленьким  читачам  долучилися до знань про державу та право. Вони дізналися багато хорошого та цікавого про дорослі та важливі речі

середа, 16 червня 2021 р.

«Подорож на Марс»

   

  


У пору літніх канікул запрошую юних читачів разом із авторкою Софією Кондауровою відправитись у  «Подорож  на Марс»

В сім`ї Кирилових є маленький мрійник Миколка. Він завжди мріяв полетіти на Марс. А у своє день народження хлопчина забажав фото цієї незвичайної планети.

Однієї ночі Микола прокинувся від яскравого світла. Спочатку він злякався, а потім побачив щось незвичайне. На подвір`ї лежав справжній космічний корабель. Від нього були маленькі сліди до старого гаража. У Миколи очі стали, як блюдця, від того, що якесь дивне створіння шукало щось у татовому ящику з інструментами. Це був інопланетянин Джо. Миколка взяв відро і накинув на нього. Хлопчик приніс Джо до своєї кімнати. Зляканий інопланетянин сказав Миколі:

-        -  Може домовимося?

-         -  А давай – не роздумуючи крикнув хлопчина і почав думати, що в нього попросити.  Джо довго дивився на Миколку і сказав:

-         - Давай так, ти мене відпускаєш і допомагаєш полагодити мій корабель, а я тебе завезу до мене додому на Марс. Микола, звичайно, погодився, бо це була його мрія. Вони сіли в маленький літачок і полетіли. Довго-довго летіли. Ось і Місяць промайнув перед віконцем. А десь вже близько було видно червону планету. Коли  корабель приземлився, Микола зразу ж став бігати по незвичайній планеті. Там все було червоного кольору. Для хлопчика декілька днів було цікаво і весело. А далі, через тиждень, Микола засумував за рідною Землею, за сім`єю, за домівкою. Все це бачив Джо, і він вирішив повернути хлопчика додому, бо все ж таки в гостях добре, а вдома краще.

Н     Наступного дня Микола прокинувся й побачив ту саму кімнату, те саме м`яке ліжко. І до кімнати заходять мама з татом. Хлопчик в сльозах кидається батькам  в обійми і цілує. Микола зробив для себе висновок, що потрібно любити свій рідний край і свою рідну планету Землю.

 

 

четвер, 10 червня 2021 р.

Батько українського бестселера


    Василь Шкляр − один з найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних українських письменників, «батько українського бестселера». Його біографія сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг…

    Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю. Потім він вступив на філологічний факультет Київського університету, але диплом про вищу освіту отримав у Єреванському університеті.

Спочатку Василь Шкляр працював у пресі, а потім перейшов на творчу роботу. Займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Також свого часу був прес-секретарем Української республіканської партії. У березні 1998 року був кандидатом у народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». А у 2000-2004 роках був головним редактором видавництва «Дніпро».

Василь Шкляр є членом Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Він також є автором книг: «Перший сніг», «Живиця», «Праліс», «Ностальгія», «Тень совы», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана», «Декамерон», «Репетиція сатани», «Черешні в житі».

Василь Шкляр – лауреат багатьох літературних премій. Зокрема, «Золоте перо», «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман, «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику».

Найбільшу популярність письменникові з Черкащини приніс роман на тему історії рідного краю – це був «Залишенець» або ж «Чорний Ворон» – під цими назвами роман про боротьбу повстанців Холоного Яру проти більшовиків вийшов практично одночасно у двох різних виданнях у 2009 році. Саме життя Василя Шкляра теж могло б стати сюжетом книги. Чого варта тільки історія визнання його лауреатом Шевченківської премії 2011 року за книгу «Чорний Ворон». Письменник відмовився отримувати премію, поки при владі залишався тодішній міністр освіти Дмитро Табачник, якого Шкляр назвав одіозним українофобом. Помстившись патріотові за його позицію, Віктор Янукович не включив Шкляра до Указу про нагородження. І тоді Василя Шкляра визнав сам Холодний Яр – кошти, зібрані зібрані по всій Україні патріотами були фактично рівними тими, від яких він відмовився. Це стало першою і поки що єдиною «народною» Шевченківською премією – її Василеві Шкляру привселюдно вручили під час багатотисячних вшанувань пам’яті отамана Василя Чучупаки у Холодному Яру навесні 2011 року. Ця премія – не за матеріальним, а за моральним чинником – найдорожча у колекції відзнак письменника.

За словами Василя Миколайовича найкраща для нього премія – «це прихильність моїх читачів. Те, що мої романи мають найширший попит, вони найкраще продаються, і це для мене найвища винагорода. Я понад усе ставлю інтерес свого читача, якого я люблю, а він мені платить тим же». Василь Шкляр – гордість нашої сучасної літератури, співець українського спротиву тоталітарним режимам усіх часів.

Тож  запршую вас до знайомства з книгами Василя Шкляра,  які є у фонді нашої бібліотеки.

Шкляр, В. Залишенець. Чорний ворон [Текст] : іст. роман / В. Шкляр. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 383 с.

Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам’яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили — але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони — залишенці — обрали собі смерть.


Шкляр, В. Маруся[Текст] : роман / В. Шкляр. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 320 с.

 Вона народилася для щастя. Але постала до боротьби за волю! Коли Червона армія почала палити села, коли три її брати загинули у боях з радянськими військами, тендітна Маруся взяла до рук зброю і стала отаманом козацького загону.Вона була надзвичайно вродлива і надзвичайно небезпечна, вона не жаліла ворогів і рятувала своїх людей, ризикуючи власним життям. Вона вміла любити і ненавидіти. Та чи зуміє коханий Мирон врятувати її від помсти більшовиків? Чи буде їхнє кохання сильнішим за смерть?

Над цим романом автор працював п’ять років. Як і в «Чорному вороні», тут за кожною пожією стоіть історичний факт. Бойовий шлях отаманші Марусі тісно переплітається з героїчно-трагічною долею Української Галицької армії, яка наприкінці літа 1919 року визволила Київ від московсько-більшовицьких окупантів, проте волею злого фатуму опинилася на межі цілковитої загибелі.


Шкляр, В. Ключ [Текст] : роман / В. Шкляр. -– Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2015. - 254 с.

«Ключ» — гостросюжетний роман із ознаками трилера та детектива. В центрі уваги опиняється журналіст і філолог Андрій Крайній. Він працює дуже близько до політики — пише програми для нових і старих політичних партій. Одного дня пошуки квартири для оренди приводять Андрія на вулицю Рогнідинську, де незнайомий чоловік пропонує орендувати таку собі квартиру номер 13. Після угоди цей чоловік безслідно зникає, а Андрій залишається сам у чужій квартирі. Сюжет побудовано як історію пошуків ключа. Ключів потрібно знайти два. Перший: ключ до загадки дивної квартири. Другий: ключ до серця коханої жінки Сани, з котрою Андрій познайомився під час розслідування. Детективна історія приводить героїв прямісінько в пастку підступних злодіїв. Як вийти з безвихідної ситуації? Читайте в романі «Ключ».


Шкляр, В. Елементал [Текст] : роман / В. Шкляр. – 2-е вид. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 224 с.

 

 Українець, вояк Французького іноземного леґіону, отримує смертельно небезпечне завдання вивезти із заблокованої Чечні дочку генерала, на яку полюють російські спецслужби.

Чи вдасться йому, уникнувши численних небезпек, вижити і знайти дівчину? Хто вона насправді?




Шкляр, В. Троща [Текст] : роман / В. Шкляр. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2018. –417с.

  «Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.

Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника…


Шкляр, В. Ностальгія [Текст] : роман / В. Шкляр; авт. передм. М. Слабошпицький. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2018. – 256 с.

 Коли життя дає тріщину і хитаються світ — це привід зупинитися й відшукати точку опори в годину зневіри. Він залишає дружину, роботу, місто, змінює середовище, втікаючи від себе колишнього. Та чи можна звільнитися від свого минулого? І яка ціна цього звільнення? Він зустрічає жінку, яка здатна загоїти рану й зцілити його серце. Але чи зможуть вони бути разом?




Шкляр,В. Чорне сонце [Текст] : збірка / В. Шкляр. – Харків : Клуб сімейного дозвілля 2016. – 297 с.

Російсько-українська війна — очима бійця полку «Азов»!
Хто і навіщо затягує криваву драму?
Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

До цієї книжки, окрім "Чорного Сонця", увійшли твори, різні за тематикою, настроєм, часом написання. Але всі вони - про Україну, якою вона була, якою є і якою ще буде колись, - адже в героях Шкляра впізнаємо тих, хто живе поруч із нами, змагаючись, борючись і завжди - навіть ціною власного життя - перемагаючи...

Використані джерела

10 червня – народився Василь Миколайович Шкляр [Електронний ресурс].-Режим доступу : https://library.khntusg.com.ua/novini/10-chervnya-narodivsya-vasil-mikolayovich-shklyar. – Загол. з екрану. – Мова : укр..

середа, 2 червня 2021 р.

Моє дитинство золоте

 

    1 червня – Міжнародний день захисту дітей, день дитинства.

  Чарівний, світлий і ні з чим незрівнянний світ дитинства, країни доброти, сміху і радості, безмежного і безтурботного щастя, звідки усі ми родом.   День захисту дітей вже багато років відзначається на всій планеті. Життя дійсно прекрасне і треба тільки навчитися його любити і цінувати. «Моє дитинство золоте » під такою назвою пройшов нещодавно захід організований  бібліотекою.

  Бібліотекар запросила діток у плавання океаном Розваг. Учасники побували на острові Мами, Українських символів, Казковому, острові Гри та Кмітливості. А на острові  Загадковому  всі спробували себе в ролі квіточок у пантомімі «Квіти» та активно відповідали на загадки. Завершилася розважально-конкурсна програма підбиттям  підсумків  конкурсу малюнка  серед учнів 3-х класів «А я сонечко намалюю: Малюємо літо» . Найкращі  та найактивніші були відзначені подарунками. Щиро дякую за підтримку у проведенні заходу Дубечненській  сільській  раді  та класоводам  3-х класів Рибачук Світлані Іванівній та Невар Наталії  Василівній.














пʼятниця, 14 травня 2021 р.

Співець української землі


14 травня виповнюється 145 років від дня народження одного із найбільших новелістів у світовій літературі Василя Стефаника.

Василь Стефаник — великий новатор, яскравий представник експресіонізму в українській літературі, творець і неперевершений майстер стислої, драматичної за змістом, глибоко ліричної соціально-психологічної новели про сільське життя. Він увійшов у літературу як письменник виняткової оригінальності, зі своїм світовідчуттям і світобаченням: “Я писав про те, що серце співало... Я представив настрій села і все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене. Писав я горюючи, і кров зі сльозами мішалася.”
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. у селі Русів (тепер Снятинський район Івано-Франківської області) в заможній селянській родині. Батько був людиною жорстокою і надзвичайно вимогливою, особливо до рідних. Змалку хлопчик працював у полі, допомагав по господарству. Про Василеве виховання дбала працьовита і релігійна мати.
Після закінчення школи у 1883 році Василь Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї. Пізніше він згадуватиме: “Одного разу батько покликав мене з поля від волів та наказав збиратись, якби я відав, якою гіркою буде ота наука”. Особливий клопіт під час від'їзду до Коломиї був з тим, що селянський хлопчак не міг відмити ноги, а мати, збираючи сина в дорогу, радила провалити іспити. Василько не послухав, але потім про це шкодував. Йому було дуже важко в товаристві шляхти, з нього насміхалися, його ображали. Однак в гімназії він знайшов і друзів на все життя — Ганну Павлик і Леся Мартовича. Тоді ж Стефаник розпочав і свою письменницьку діяльність — спочатку спробував свої сили в поезії, а згодом (у співавторстві з Мартовичем) написав декілька оповідань. У 1890 р. Стефаник у зв'язку зі звинуваченням у нелегальній громадсько-культурній роботі був змушений залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Іваном Франком, з яким потім підтримував дружні відносини.
Після закінчення гімназії Василь став студентом Ягеллонського університету в Кракові, де вивчав медицину (1882-1900), але лікарем так і не став. Стефаник-студент поринув у вир політики, брав участь у громадському житті рідного Покуття, проводив агітаційну роботу серед селян. Він активізував свою діяльність як публіцист: у 1893-1899 рр. пише і друкує низку статей. Зрештою, за політичну агітацію Стефаник на 30 днів потрапив до в'язниці і втратив підтримку батька, який засуджував його погляди та стиль життя.
У 1897 році друкуються перші новели Стефаника, які привернули увагу читачів своєю новизною, глибиною та незвичним трактуванням життя села. У 1899 році виходить перша збірка “Синя книжечка”. Василь Стефаник став відомим письменником, здобув визнання Л. Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської.
Незабаром вийшли й інші збірки автора, кожна з яких свого часу ставала літературною подією: 1900 р. — “Камінний хрест”, 1901 р. — “Дорога”, 1905 р. — “Моє слово”, 1926 р. — “Вона — земля”. В різні роки побачили світ окремі новели автора: 1916 р. — “Марія”, 1917 р. — “Діточа пригода”, “Пістунка”, “Вона — земля”, “Дід Гриць”, “Гріх”, “Morituri”, 1922 р. — “Сини”, 1925 р. — “Воєнні шкоди”, 1928 р. — “Дурні баби”, 1933 р. — “У нас все свято”.
Письменник щиро відкриває своє серце людям, перш за все тим, які найбільше цього потребували, бо страждали. У своєму рідному Русові він відчував несправедливість життя і, водночас, бачив справжню духовну красу. Герої його новел — це люди трагічної долі, але благородної душі, сповнені тихої любові до життя, до правди в ньому

Мандрівне життя без пристанища, без даху над головою, без близького друга втомило письменника. Він прагнув затишку і стабільності. 26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, дочкою священика із сусіднього села Стецева, яка щасливо поєднала в собі вроду й інтелект, ніжність і терплячість, шляхетність і високу культуру серця.

Шість років (1904-1910) подружжя жило в Стецеві. Один за одним народжувалися сини: Семен, Кирило, Юрій. Стефаник займався господарством і швидко став “своїм” серед селян. Його поважали і любили, з ним радилися, йому скаржилися. Тож, коли в 1907 році а Австро-Угорській імперії оголошено загальне виборче право, селяни Покуття обрали Василя Семеновича депутатом парламенту.

Десять років він представляв інтереси селян. Майже десятиріччя тривало й творче мовчання письменника. Про Василя Стефаника писали, його запрошували до співпраці редакції різних журналів, газет, видавництв. Його новели передруковували в часописах Галичини і Східної України, перекладали російською, польською, чеською, болгарською, німецькою, французькою та іншими мовами. Від нього чекали нових творів. Але письменник мовчав: “Я занімів був із болю. І мовчав я довгі, довгі роки. Мої слова невимовлені, мій плач неоплаканий, мій сміх недосміяний. Лягли ви на мене, як лягає чорне каміння зламаного хреста на могилу в чужині”.

“Моя література в моїх листах”, — говорив Стефаник своїм синам. Письменник залишив по собі багатий епістолярний спадок, що є найкращим ключем до розуміння його життя і творчості того періоду та цікавим доповненням його літературної діяльності. Чи не найповніше як мислитель, гуманіст, особистість   Василь Стефаник виявив себе у листах до Вацлава Морачевського. Сорокарічна дружба дала їм можливість пізнати, зрозуміти і полюбити одне одного. “Його чиста душа не заплямована жодною вульгарною думкою, жодним негідним почуттям. Був хлоп'ям у біблій сорочці, пройшов через життя, як святий” — так писав про українського новеліста його краківський приятель.

Першу світову війну письменник зустрів у рідному селі, але через постійні переслідування й підозри у шпигунстві на користь російської сторони був змушений перебратися до Відня. Саме початок війни став каталізатором відродження його новелістичного слова.

Новелою “Діточа пригода” (1917) розпочинається другий період літературної творчості Стефаника. У цей час він написав небагато: всього 23 новели та кілька автобіографічних споминів. Мотиви війни, братовбивства, всенародного горя і страждання, руйнації, голоду, відриву селян від основи їхнього життя — землі — є визначальними у воєнних і післявоєнних творах: “Марія”, “Дитяче горе”, “Нянька”, “Сини”, “Пістунка”, “Вона — земля” та інших.

У роки перебування Західної України під владою Польщі письменник жив у Русові, займався сільським господарством, а вільний час присвячував письменству. Він щиро вітав злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки у січні 1919 року. Упадок української державності став для нього ударом. В умовах польської окупації зростала нова творчість Стефаника та його нова політична діяльність: був головою філії “Сільського Господаря”, головою філії “Просвіти”, головою повітової управи радикальної партії.

8 січня 1930 року Василя Семеновича розбив параліч, і з того часу він був назавжди викреслений з активного життя. Він не може писати, тому диктує новели та листи синові Юрію. В останні роки життя недуга не полишала письменника. Він відчував наближення смерті, все частіше згадував батьків. Передсмертними словами Василя Стефаника були: “Я йду до своєї хати, це не моя”. Помер письменник 7 грудня 1936 року. Похорон був настільки великий, що такого Русів за всю свою історію не пам'ятав. Тисячі людей із навколишніх сіл і міст, численні делегації з видавництв, спілок, установ проводжали великого письменника в останню дорогу.
Творчий доробок Василя Стефаника зайняв особливу нішу в українській літературі, здобув і світове визнання, — новели письменника перекладено різними мовами, зокрема й китайською. Пам'ятники Стефанику встановлено у Львові, Русові, Снятині, у Канаді, а його ім'ям названі Львівська бібліотека НАН України та Прикарпатський національний університет.

Василь Стефаник горів для народу, він писав свої твори для людей. Увійшов у знамення літературних поцінувань, як великий реаліст і новатор, митець-демократ - зі своїми героями монолітними і праведно-сущими в неприкрашеній явині життєвого реалу в новелах. Він став серцем народу

Використана література

Стефаник В. Кленові листки: Оповідання./ В. Стефаник; вступ. ст. М.Нечиталюка; іл. Г.Якутович.- Київ : Дніпро, 1987.- 237 с.: іл.

Стефаник В. Моє слово: Новели та оповідання./ В. Стефаник; упоряд. та передм. Л,Дем’янівської; іл. М.Поповича.- Київ : Веселка, 1991.- 190 с.: іл.
С.5-16.

Горак Р. Кров на чорній ріллі : есе-біографія Василя Стефаника / Р. Горак. – Київ : Видавничий центр «Академія», 2010. – 608 с.

Процюк, С. Троянда ритуального бою : роман про Василя Стефаника / С. В. Процюк. - К. : ВЦ «Академія», 2010. - 184 с. : 1 портр., фотогр. - (Автографи часу).

Усі українські письменники / [упоряд.: Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева]. - Харків : Торсінг плюс, 2009. - 384 с. - (Іду на урок). -

Інтернет-ресурси

Василь Стефаник. Біографія [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Режим доступу :http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=289. – Заголовок з екрану.

Стефаник Василь Семенович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Стефаник_Василь_Семенович. – Заголовок з екрану.

 

 

субота, 8 травня 2021 р.

Низький уклін вам, матері

    Травень – місяць квітів і свят. Одним із найдушевніших   і  найтепліших є День Матері.   Адже мама  - це та стіна, той фундамент, підтримка, які дають змогу встояти, втриматись у найскрутніші часи.. Ніхто так не порадіє і не поплаче з нами, як мама. Вона – сонце й небо. Адже саме мати дає життя і веде по життю. 


   7 травня, в будинку культури села Дубечне  відбувся вечір-вшанування матерів учасників АТО/ООС  «Низький уклін вам, матері»,  організований працівниками культури при підтримці активних  аматорів  сцени та Дубечненської сільської ради.





пʼятниця, 23 квітня 2021 р.

Андрію Куркову - 60

      

     Сьогодні український письменник                  журналіст, кіносценарис                 Андрій Курков відзначає свій  60-тий рік народження.

Андрій Юрійович Курков народився в с.Будогощ Ленінградської обрасті, Росія. Однак, з дитинства живе в Україні на Києвщині та вважається українським письменником російського походження за вклад в українську культуру.
В певний період свого життя працював завідувачем клубу та бібліотеки в санаторії. Навчався та закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов та закінчив курси японської.
Вперше опублікував свій твір (гумореска) у 1978. Надалі почав писати сценарії, першим з яких був до фільму "Поляна казок". Написав понад 20 книг, серед яких є як дорослі романи, так і казки для дітей. Курков є автором понад 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів.
Його твори перекладено 36 мовами світу, зокрема англійською,німецькою, французькою, іспанською, голандською,турецькою та ін. Книжки Куркова потрапили до топ-десятки європейських бестселерів.

Книги Куркова «Закон равлика» та «Сірі бджоли» є і в нашій бібліотеці.



 «Закон равлика»  розповідає про долю журналіста Віктора. Рятуючись від смерті в Антарктиді, або беручи участь у передвиборчій кампанії в Києві, переживаючи страхи чеченського полону, він усвідомлює невідворотність виправданого самим життям Закону равлика: без власного даху тебе, як безпорадного слимака, будь-хто може мимохідь розчавити «носаком модної тупоносої туфлі»…

«Сірі бджоли» поведуть вас …У селі Мала Староградівка, яке знаходиться в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє — пенсіонер сорока дев'яти років Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого — сепаратисти. Головна турбота Сергійовича — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл — всі шість вуликів. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни. Зібравшись у дорогу, бджоляр і сам поки не уявляє, які випробування чекають на нього і на його бджіл. Після не зовсім вдалої зупинки біля Запоріжжя він вирішує їхати з бджолами до Криму, до татарина, з яким познайомився понад двадцять років тому на з'їзді бджолярів. Він навіть уявити собі не може, що літо, проведене в Криму, навчить його не довіряти не тільки людям, а й власним бджолам.