пʼятниця, 21 січня 2022 р.

Соборна мати Україна - одна на всіх, як оберіг

 

    В історії українського народу є факти, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день. 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. Цей день в історії нашого народу став символом величного прояву єднання східних та західних українських земель, днем народження незалежної соборної держави. Більше про цю подію ви можете дізнатися   з книг представлених на тематичній поличці «Соборна мати Україна  - одна на всіх, як оберіг»


Історична довідка про День Соборності України

Український історичний календар 22 січня містить дві знаменні події: проголошенням 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки та рівно за рік – Універсалом Директорії Української Народної Республіки – об’єднання УНР і ЗУНР в одну суверенну державу. Ці події є одними із найважливіших в історії Української революції 1917 – 1921 років і загалом історії України XX століття.
IV Універсал Української Центральної Ради став логічним завершенням складного розвитку українського визвольного руху доби революції, що розпочався в березні 1917-го й упродовж одного року пройшов еволюцію від культурницьких вимог, ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності власної незалежної держави. Водночас, на проголошення незалежності лідерами Української Центральної Ради значний вплив справили зовнішні обставини – відбиття збройної агресії більшовицької Росії, а також переговори в Брест-Литовську про мирний договір УНР з країнами Четвертного союзу.
“Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежності України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”, – відзначав під час засідання українського уряду 26 грудня 1918 року “соціаліст-революціонер” Микита Шаповал.
Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями: проголошення самостійності Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського: “Високі збори!.. Народ наш прагне миру. І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує нову “священну війну”, а з другого боку, це правительство насилає своє військо, червоногвардійців та більшовиків на Україну і веде з нами братовбивчу війну. Щоб дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих зборів ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне, безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей Універсал”.
Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради, що брали участь у ньому, “за” було 39, “проти” – 4, “утрималось” – 6 осіб.
Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною державою.
Революційні події на Наддніпрянській Україні, проголошення української державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В умовах розпаду Австро-Угорщини тамтешні українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація (до складу якої входили Осип Назарук і Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.
Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного” договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.
За законом “Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919 року голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави, повинні були спільні Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила окупація українських земель.
Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття.
Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів.
Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки 22 січня 1919 року залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

Український інститут національної пам’яті

 Історична довідка про День Соборності України [Електронний ресурс] // Європейська Україна : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://eukraina.com/load/history/istorichna_dovidka_pro_den_sobornosti_ukrajini/13-1-0-658– Заголовок з екрану.

 

 


пʼятниця, 31 грудня 2021 р.

Приємна новина – нові книги у бібліотеці!


 Справжній подарунок під новорічну ялинку. Нехай їх небагато, проте таких у нас ще не було.

Щира подяка всім  хто посприяв поповненняю книжкового фонду нашої книгозбірні. 










пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

Запали свічку пам’яті

27 листопада, у четверту суботу місяця в Україні вшановують День пам'яті жертв голодоморів. Він був запроваджений Указом Президента України у 1998 році. У 2006 році Законом України Голодомор 1932 – 1933 років був визнаний геноцидом.

Голодомор – сумна і страшна сторінка української історії. Вшануймо пам’ять мільйонів синів і доньок України, мільйонів невинних людей  без жалю винищених Голодомором! Запалімо свічку  пам’яті у своїй оселі та помолімося за упокій мільйонів безвинно страчених голодом і терором. 

   Пам’ятаймо! Не забудьмо! Шануймо!

 

   Господи, пом’яни їх у своєму царстві небесному!

 

 


вівторок, 26 жовтня 2021 р.

Книги для осіннього читання


Ступає осінь тихою ходою                                

Погожі дні ще радують теплом

І довго ранки тішаться росою

В посівах жита свіжих за селом.

Краде нічка в дня хвилини,

Щоб собі продовжити життя,

День малює золотом картини

В сірих барвах нашого життя.

                      Микола Курилюк.

      Майже у кожного настрій та самопочуття пропорційно зменшилися разом зі світловим днем та кількістю сонячних днів. Тож необхідно  шукати нові джерела бадьорості .Читання гарної, якісної  літератури – вже саме по собі несе терапевтичний ефект. Пропоную вам за допомогою читання ігнорувати осінній холод та похмурий настрій, який приносить ця пора року. Дні стають коротшими, а це значить, що затишними осінніми вечорами можна приділити більше уваги цікавим, захоплюючим та хвилюючим творам.  


Савка І. Шипшинове намисто  : кротка проза / Ірина Савка . – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 160 с.

Збірка новел пані Ірини – це уламки людських доль, уривки буденних історій про щастя і горе, про життя у неволі чи на чужині, про тендітне й полохливе перше кохання, про війну, яка скрізь однакова за своєю суттю й безжалісністю, про скалічене минуле й непевне майбутнє. У кожному оповіданні, що звучать наче мелодії, вчуваються поетична стислість і життєва правда. «Вони відчували тільки дотики своїх гарячих тіл і весняну радість, що нуртувала від хвилинної волі тут, під шипшиновим кущем. Це була їхня симфонія, в якій, мов рідне, пахло сіно і ніч оберігала їхнє кохання. Лише одна, незабутня, травнева, пахуча, щаслива». Перед очима проноситься калейдоскоп чужих історій, і всі вони про кохання, що виростає в серці квіткою на все життя, про затишок родинної хати, про тепло материнських обіймів, про пам’ять – вірного друга старості. 

 Герої оповідань – прості люди, часом знедолені й придавлені тяжкою роботою, але щирі й небайдужі до чужої біди, сильні у власному горі. Кожен відшукає тут ту історію, що найбільше припаде до душі.


 Кідрук М. Зазирни у мої сни : роман / М. Кідрук. – 2-е вид. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2018. – 528 с. : іл.

Макс Кідрук належить до тих небагатьох українських письменників, які можуть достойно представити українську книгу на європейському ринку. Ця книга зацікавить усіх, хто любить містику, науку, цікавий виклад. До того ж, мене як читача зачепив соціальний конфлікт книги, драма однієї сім’ї, яка стала чудовим тлом роману. Незвичний хлопчик Тео, таємничий уявний  друг, містичні сни, сила і слабкість, з якою живуть герої книги «Зазирни у мої сни». Окремий комплімент автору за цікавий та зрозумілий виклад наукових понять, які зацікавлять будь-якого читача.

 

Теплі історії в конвертах  : Збірка оповідань / Упоряд..      О. Орлова. - - Київ : Брайт  Стар  Паблішинг, 2018. – 176 с.

Ця збірочка «Теплих історій» – про листування, про дороге для нас спілкування, розуміння, дар душевного тепла нашим близьким, рідним, друзям. Перед вами – листи, які відкривають сімейні давні таємниці, зазирають у минуле, бережуть пам’ять про важливі події, листи багатолітнього кохання й перших несміливих освідчень, прощення, трепетної надії та мужньої, стійкої віри, вдячності, поваги; сторінки, що бережуть дружбу, дають мудрі поради, втішають у горі, підтримують; листи, які поєднують людей, а чи й розлучають... Вони дозволяють себе прочитати, – ці, списані різним почерком аркушики паперу або ж електронні послання, – довіряють свої секрети, діляться з нами новими теплими історіями.


Черній С. Теплі історії для неї   / С.  Черній. - Київ : Брайт Стар Паблішинг,  2017. – 112 с .                                                                                                

Від дитячих мрій про ідеальну дружину – через перше побачення, спільні радощі, конфлікти, комплекси, персональні дигресії та надії – до сімдесятої річниці шлюбу… Книга дає змогу зануритися в роздуми й поглянути по-новому на один із найсакральніших, найцінніших і найтендітніших інститутів нашого сьогодення – інститут сім’ї. Згадати власний шлях до нього або ж вибудувати концепцію на майбутнє.



Тютюнник Г. М. Три зозулі з поклоном : вибрані твори / Григір Тютюнник. -  Київ : Знання, 2018. 206 с. – (Класна література)

Написано 1976 року. Беззаперечно, новели О’Генрі – геніальні. Утім, новели Григора Тютюнника анітрохи не гірші. Вони – інакші. Щемніші й ліричніші. Їх варто прочитати всі. А "Три зозулі з поклоном" варто прочитати тим, хто хоча б раз у житті опинявся в любовному трикутнику, ускладненому жорстокою політикою партії.

Марфа любить його так, що відчуває серцем, коли прийде від нього лист. Його дружина, Софія, знає, що Марфа відчує це раніше за неї. Що перестріне поштаря й потайки проситиме потримати адресованого не їй листа. Листа, що подолав "Сибір неісходиму". Марфа знає, що він їй не напише. І знає, що він її відчуває. Через тисячі кілометрів.Але хіба в новелі сіль у змісті? Там сіль і біль – поміж рядків і слів. Аж до мурашок.

І трохи біографії: коли 1937 року заарештували батька Григора Тютюнника, на його пошуки дружина вирушила не сама, а разом із суперницею: вони об’єдналися, щоб знайти і врятувати того, кого любили понад усе у світі. Любили обидві.

Мартен-Люган А.  Щастя в моїх руках:  роман / Аньєс Мартен-Люган ; з фр. пер. Леонід Кононович. -  Львів : Вид-во  Старого Лева, 2017. - 247, [3] с 

 У юності Іріса мріяла шити одяг, проте її батьки зробили все можливе, щоб їхня дочка здобула пристойніший фах. Тепер її життя рухається за найгіршим сценарієм – зі щоденною рутиною буднів і свят, у якій навіть почуття коханого чоловіка в’януть просто на очах. І, здається, вже ніщо не може цього змінити. А проте одного дня Іріса зважується на відчайдушну спробу оживити свою давню мрію. Так вона потрапляє до Парижа. Нові враження, нові люди, нове життя. Та чи зможе Іріса зберегти своє справжнє кохання? Чи зможе знайти себе справжню? Чи зможе прийняти виклик і вийти переможницею?


Агапєєва І.  Жіноче щастя: роман  / І. Агапєєва . – Харків :  Книжковий клуб .«Клуб  Сімейного Дозвілля», 2020. – 272 с.                                   

Еліза — ідеальна дружина багатого та самовпевненого Дениса. Гарна лялька, розкішна маріонетка, яка одного дня вирішує: з неї досить. Розриваючи пута, Еліза починає жити. Випадкова зустріч із привабливим незнайомцем Алексом стає для неї точкою неповернення. Взаємна пристрасть нестримною хвилею накриває коханців. Еліза нічого не знає про Алекса, хоча його поява в її житті невипадкова… Він — нащадок давньої династії. Та чому працює звичайним поліцейським? І з якої причини Елізі варто остерігатися його проникливого, манливого погляду?..


Кундера М.  Вальс на прощання / М. Кундера; пер. з фр. Л. Кононовича. -  Львів : Вид-во  Старого Лева, 2019. – 240 с. 

 Роман, дія якого вкладається в п’ять днів. Роман, де вісім геть різних людей – вагітна медсестра Ружена, закоханий у неї Франтішек, трубач-донжуан Кліма, дружина Кліма, лікар-гінеколог, багатий американець, колишній політичний в’язень Якуб та його підопічна Ольга – зійшлися в маленькому курортному містечку Чехословаччини у 70-х роках, щоб закружляти у вальсі й зазвучати поліфонічно. Вони обмежені спільним простором, і хоча історія кожного немов розгортається окремо, все ж усі вони знаходять точки перетину. Це роман, де переплелися любов і ненависть, сміливість та розчарування, пристрасть і ревнощі, і де кохання, як і в інших творах Кундери, яким би дивним воно не було, залишається чи не єдиним рятувальним колом. Тут немає позитивних героїв – лиш химерний коктейль людських емоцій, непорозумінь і якоїсь безвиході.

    


 
Осійчук О. Абрикосова книгарня.                : роман / О. Осійчук. – Київ :.    Наш  формат, 2021. – 240 с.

 Марія Фариняк через злидні змушена віддати сина, дев’ятирічного Михайла на виховання родичам покійного чоловіка: вуйкові Стефану, власникові книгарні, та цьоці Касі, суворій жінці, яка не рада появі чужої дитини в домі. Так починається історія Міська Фариняка, хлопчика початку ХХ століття, яка дивним чином переплітається з історією Михайла Фариняка, чоловіка початку ХХІ століття. Це історія дитячої дружби й недитячих зрад, родинних скелетів у шафі та любові, яка крізь століття рятує життя і без спільної крові таємниче поєднує двох однофамільців. Ореста Осійчук — українська письменниця, авторка циклу романів «АЙХО», володарка першої премії міжнародного конкурсу «Коронація cлова» й відзнаки «Найкращий дебют» порталу «БараБука», лауреатка Всеєвропейського конвенту «Єврокон» та наша землячка,старовижівчанка.



Бредбері Р. Кульбабове вино Повість /  Р. Бредбері; пер. з англ. В. Митрофанова. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2016.-  336с.

«Вино з кульбаб» – вже одна його назва говорить нам про те, що вживати його потрібно з розумом і розстановкою, окремими ковтками, після яких навколишній наш світ буде небагато, але відчутно змінюватися.  З книги однаково багато зможуть винести для себе як хлопчаки-однолітки головного героя, так і дорослі і літні люди. Це й не дивно, адже в Грінтауні час не має значення: на календарі завмерло зелене літо тисяча дев’ятсот двадцять восьмого року, коли ще не було самої руйнівної війни в історії людства, не було атомних бомб і швидких автомобілів. 

Гунель Л.  День, що навчив мене жити: Роман  /  Лоран Гунель. – 2-е вид. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2020. -  287 с.            

Хто з нас не чекав того дня, який змінив би наше життя? Сонячний вихідний, сповнений теплих барв і позитивних емоцій. Ми уявляємо приємну прогулянку пірсом, звідусіль чутно сміх і невимушені розмови людей довкола. Аж раптом вас хапає за руку молода циганка… «Я прочитаю твоє майбутнє», - каже вона. Ви посміхаєтеся так, наче почули нісенітницю, але руки не прибираєте. Хай там як, жодне передбачення не зіпсує цього дивовижного недільного дня. Однак пророцтво циганки перевертає ваше життя догори дриґом, бо, можливо, цей день — останній. Та хіба таке можливо?..

         Кожен рядок з поезій Ліни Костенко давно став цитатою. Осінь – чудова нагода для того, аби перечитати вірші живого класика української літератури. До того ж, тексти Ліни Костенко настільки образні, що щоразу відкривають себе по-новому. 

Костенко Л. В. Річка Геракліта / Ліна Костенко; упоряд. та передм. О. Пахольської; післямова Д. Дроздовського; худож. С. Якутович. – Київ : Либідь, 2011. – 336с. : іл.

Річка Геракліта  це міні вибране вже друкованих та нових поезій Ліни Костенко. Цикли природи та людського буття тут зв`язані в єдине ціле, циклічний міфологічний час та лінійний час християнства перетинаються між собою. Вірші-осяяння, вірші-попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує неприборкана стихія людських почуттів, створюють цілісну симфонічну  поему філософського осягнення Часу.


Надіюсь запропоновані вам  книги  підійдуть для осіннього настрою. Насправді, захоплюючих та цікавих творів для прохолодної осінньої пори року не злічити. Нехай гарні книг принесуть  тепло до вашого дому та у ваше життя, незважаючи на погоду за вікном.

 

пʼятниця, 1 жовтня 2021 р.

Знайомся! Нова книга.

 Шановні читачі!

Новеньки книги, придбані за кошти Дубечненської громади вже чекають на вас.





Приємного читання.

четвер, 30 вересня 2021 р.

Зі святом Вас, шановні колеги та читачі!

 

30 вересня, у світлий день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, в Україні відзначають Всеукраїнський день бібліотек. Це - особливий день у житті кожного, хто пов’язав своє життя з бібліотекою, хто приходить до бібліотеки працювати, вчитися, відпочивати, спілкуватися …

ШАНОВНІ КОЛЕГИ !

Щиро вітаю вас професійним святом.

Бажаю  вам  успіхів у вашій почесній справі, мудрості, терпіння,  невичерпної енергії, оптимізму, міцного здоров'я, щасливої долі, родинного тепла і вдумливих, допитливих, розумних, талановитих і добрих серцем читачів. Нехай кожен прожитий день  приносить вам радість , натхнення і бажання працювати.

Разом із нами бібліотечне свято відзначють наші читачі.

 ШАНОВНІ ЧИТАЧІ! 

У цей день, як і завжди, бібліотека працює для Вас!  Пам’ятайте, що тут Вас чекають,  тут вам завжди раді. Дякую  вам за вірність і жагу до знань, пошуків та відкриттів! Бажаю нескінченної любові до добрих книг класики і сучасності, бажаю відчувати себе в книгозбірні щасливим мандрівником по світу захоплюючих пригод, солодких мрій і радісних переживань.

Шановні колеги, дорогі читачі!

Нехай в кожному з вас живе віра, нехай ніколи не покидає надія, нехай зігріває любов, і нехай мудрість не дозволить збитися зі шляху.

 

 

 

четвер, 29 липня 2021 р.

Перлини творчої душі


 Летять літа, як бистрі коні

Й не зупинити їх ніяк,

Лишень недавно було – вісімнадцять,

А нині  вже – шістдесять.

   Чудовий, теплий липень  подарував сім’ї  Курилюків ще одного хлопчика, а нам  славного односельчанина,  колегу, земляка, Миколу Пимоновича Курилюка, який нещодавно відзначив поважний ювілей - 60-річчя від дня народ­ження. Природа обдарувала  його неоціненним   багатством  - талантом творити поезію.

   Та  розкрився його талант не відразу. Микола був вже юнаком, проходив військову службу в лавах Збройних силах колишнього Радянського Союзу в далекому Амурському краї.  Мав він  тут гарного друга , котрий трагічно  загинув . Це було великим потрясінням для Миколи. Душа плакала і ридала,  а рука впевнено викладала горе на папір  віршованими рядками. Так з’явився вірш «Балада про солдата». Другий вірш став дарунком мамі на свято 8-го Березня і це як виявилось пізніше, для мами був найкращий і найцінніший подарунок за все її життя.

   Микола дуже шанував свою родину, своїх батьків. Тато і мама  працювали все своє життя в колгоспі, можна сказати що свої сили і вміння віддавали землі. Привчали трудитися і своїх синів.

   Життя наше невблаганне, сповите радощами й печалями. Вже давно відійшли у вічність ненька і батько та вірші про них чарують серце і бентежать душу, тут і любов, і ніжність, і сум.

Рідна хата, вишня біля тину,                                                                                              Хлів, колодязь, надворі зима,                                                                                         До батьків топчу свою стежину,                                                                                        Хоч рідненьких вже давно нема.

На подвірї сніжна скатертина,                                                                                          Біля тину поросла лоза:                                                                                                      - Мамо, тату, зустрічайте сина!                                                                                         І з повік бринить моя сльоза…

    Світла поезія нашого ювіляра-земляка склалася вже в чималий доробок. Його надруковані книги  «Без джерел не живиться ріка», «Стежками поліського краю», «Калейдоскоп душевних візерунків»,  «Дідові скарби», «Жартома про серйозне» розчулено торкаються струн душі читача.  Його вірші вміщені в збірниках «На берегах Вижівки», «Коли душі торкнеться слово», у першому і другому випусках альманаху «Струни  душі». Микола Курилюк  своїми творами відкриває у наших душах нові, особливі почуття. Він вміє зачарувати, заставити  співчувати і плакати, або  щиро посміятися.

Микола Курилюк – від Бога гуморист.                                                                             І лірики йому не позичати.                                                                                               Погодьмося, що є в людини хист                                                                        Найкращі почуття у віршах передати.

Кожна поетична душа сяє своїм, лише їй притаманним світлом. Душа Миколи Пимоновича Курилюка відсвічує коштовними перлинами, які він збирає, шліфує і дарує всім, кому вони до вподоби, до снаги, до серця.

   28 липня щирі вітання  линули на його адресу від рідних, колег, друзів, працівників сільської ради, бібліотечних працівників, аматорів місцевого будинку культури.