Світ поезії поповнився ще одною книгою, ще одним
самодіяльним поетом, у якого є власна
книга. Приємно , що він наш
односельчанин. Автора більшість з нас знає давно. Його вірші неодноразово
лунали зі сцени місцевого будинку культури, частина його віршів вміщена в
альманасі «Струни душі»,виданому в минулому році. Народився поет у мальовничому куточку Полісся, на хуторі між селами Яворник та
Сукачі у звичайній сільській родині.
Під лісом хутірець маленький, А він мені такий рідненький. Моя
Вітчизна, батьків дім, Такий значний в житті моїм
Нелегким
було його дитинство. Тяжкі роки війни. Непрості після воєнні. На полях війни загинула найдорожча людина –
тато. Сім’я осиротіла. Важка ноша лягла на
плечі тендітної жінки, якій треба було поставити на ноги трійко дітей. З якою
любов’ю, трепетом у серці пише Григорій
Васильович про своїх тата і маму у віршах «Батьківська хата», « Руки матері», «Гвардії рядовий» , « Вдовина
доля».
Збірка
«Рядки з
дитинства» невелика за обсягом, але має
позитивну енергетику. Коли читач візьме до рук віршовану книжку, одразу зрозуміє, її сенс . Любов до краю, де
народився , де топтав босоніж стежки, де почав пізнавати світ назавжди
залишаються не тільки у його спогадах, а
й у серці. Його вірші
– це жива історія нашої Волині. Григорій
Васильович у своїх віршах відтворює нелегке життя того часу коли проходило його
дитинство, засвідчує любов жителів цього
краю
до своєї землі. Його вірші
свідчать що у глибинці Полісся «люди були мужні, непокірні» прагнули волі і
незалежності своїй ненці-Україні, про їхню боротьбу й страждання за волю України. І
це не дивно, бо, як кажуть у народі, той, хто не знає минулого чи нехтує ним,
той не вартий і майбутнього…Не можна без
хвилювань читати вірш «Село Яворник». Вірш описує долю села, в якому
«В суворі сталінські роки ,
Чинили спротив відчайдушний,
Боролись вперто як могли» через , що й « поїхали в
чужі степи, так добровільно примусово». Серед вивезених родин
опинилась і родина Багликів. Через
деякий час вони зуміли повернутися на рідну Волинь.
Так розпорядилася доля, що Григорій
Васильович вже багато років –дубечанин. Тут
він працював на заводі, де й зустрів свою долю – вродливу полтавчанку
Олександру. Відкрита, скромна, проста , лагідна і добра дівчина покорила серце
молодого поліщука і стала не просто коханою дружиною, а надійним тилом,
підтримкою, справжнім другом. А Дубечне збагатилося ще однією родиною. Згодом в
сім’ї
народилася донечка Алла, а через
деякий час син Василь. Григорій Васильович
і Олександра Іванівна збудували власний дім, посадила сад, виховали
гарних дітей, вони шановані люди у вже рідному для них селі. Сюди в родинне
гніздечко з’їжджаються до бабусі і
дідуся найбільша втіха і радість –
внуки. У виконанні внука Назара линули зі сцени вірші про Україну, яких у
збірці немало.
Як говорить народна мудрість «життя прожити - не поле перейти. У автора воно було нелеким, але досить насиченим. З висоти,
навіть не своїх літ, а життєвої мудрості, набутої за немалий прожитий проміжок часу, він закликає
цінувати життя, жити правдиво, докладно «коментує», показує – що і як у житті. Нагадує, що «життя
дається лише раз». Отож проживи його гідно, достойно
людини.
Краса рідної України надихає автора на поетичне відтворення її у
віршах, які читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся в її
неповторних акварелях. Вірші « Волинське Полісся», «Зимові пейзажі», «Земля
Таврійська», «Дніпровські плавні» читали Вікторія Дубук та Юлія Лащук.
Щиро вітали
автора з виходом книжечки місцевий поет Микола Курилюк, жителька с. Дубечне Рябчук Ніна Марківна , рідні та близькі Григорія
Васильовича.
