середа, 8 травня 2019 р.

Презентація збірки "Рядки з дитинства"

 Світ поезії поповнився ще одною книгою, ще одним самодіяльним поетом,  у якого є власна книга.  Приємно , що він наш односельчанин. Автора більшість з нас знає давно. Його вірші неодноразово лунали зі сцени місцевого будинку культури, частина його віршів вміщена в альманасі «Струни душі»,виданому в минулому році.  Народився поет у мальовничому куточку  Полісся, на хуторі між селами Яворник та Сукачі у звичайній сільській родині.
 Під лісом хутірець маленький,                                                                                      А він мені такий рідненький.                                                                                          Моя Вітчизна, батьків дім,                                                                                            Такий значний в житті моїм
 Нелегким було його дитинство. Тяжкі роки війни. Непрості після воєнні.  На полях війни загинула найдорожча людина – тато. Сімя осиротіла. Важка ноша лягла на плечі тендітної жінки, якій треба було поставити на ноги трійко дітей. З якою любовю, трепетом у серці пише Григорій Васильович про своїх тата і маму у віршах «Батьківська хата»,  « Руки матері», «Гвардії рядовий» , « Вдовина доля». 
Збірка «Рядки з дитинства» невелика за обсягом, але має позитивну енергетику. Коли читач візьме до рук віршовану книжку, одразу зрозуміє, її сенс .  Любов до краю, де народився , де топтав босоніж стежки, де почав пізнавати світ назавжди залишаються не тільки у  його спогадах, а й у серці. Його вірші – це жива історія нашої  Волині. Григорій Васильович у своїх віршах відтворює нелегке життя того часу коли проходило його дитинство, засвідчує любов  жителів цього  краю  до своєї землі.  Його вірші свідчать що у глибинці Полісся «люди були мужні, непокірні» прагнули волі і незалежності  своїй  ненці-Україні, про  їхню боротьбу й страждання за волю України. І це не дивно, бо, як кажуть у народі, той, хто не знає минулого чи нехтує ним, той не вартий і майбутнього…Не можна без хвилювань читати вірш «Село Яворник». Вірш описує долю села,  в якому

«В суворі сталінські роки ,
Чинили спротив відчайдушний,
Боролись вперто як могли» через , що й « поїхали в чужі степи, так добровільно примусово». Серед вивезених родин опинилась і родина Багликів.  Через деякий час вони зуміли повернутися на рідну Волинь.
Так розпорядилася доля, що Григорій Васильович  вже багато років –дубечанин. Тут він працював на заводі, де й зустрів свою долю – вродливу полтавчанку Олександру. Відкрита, скромна, проста , лагідна і добра дівчина покорила серце молодого поліщука і стала не просто коханою дружиною, а надійним тилом, підтримкою, справжнім другом. А Дубечне збагатилося ще однією родиною. Згодом в сімї  народилася  донечка Алла, а через деякий час син Василь. Григорій Васильович   і Олександра Іванівна збудували власний дім, посадила сад, виховали гарних дітей, вони шановані люди у вже рідному для них селі. Сюди в родинне гніздечко з’їжджаються  до бабусі і дідуся найбільша  втіха і радість – внуки. У виконанні внука Назара линули зі сцени вірші про Україну, яких у збірці немало.


               
Як говорить народна мудрість «життя прожити  - не поле перейти. У автора воно було нелеким,  але досить насиченим. З висоти, навіть не своїх літ, а життєвої мудрості, набутої за немалий прожитий проміжок часу, він закликає  цінувати життя, жити правдиво, докладно «коментує», показує – що і як у житті. Нагадує, що «життя дається лише раз». Отож проживи його  гідно, достойно людини.
Краса рідної України  надихає автора на поетичне відтворення її у віршах, які читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся в її неповторних акварелях. Вірші « Волинське Полісся», «Зимові пейзажі», «Земля Таврійська», «Дніпровські плавні» читали Вікторія Дубук та Юлія Лащук.

Щиро вітали  автора з виходом книжечки місцевий поет Микола Курилюк,  жителька с. Дубечне Рябчук  Ніна Марківна , рідні та близькі Григорія Васильовича.





Немає коментарів:

Дописати коментар