Перлини творчої душі

 Летять літа, як бистрі коні

Й не зупинити їх ніяк,

Лишень недавно було – вісімнадцять,

А нині  вже – шістдесять.

   Чудовий, теплий липень  подарував сім’ї  Курилюків ще одного хлопчика, а нам  славного односельчанина,  колегу, земляка, Миколу Пимоновича Курилюка, який нещодавно відзначив поважний ювілей - 60-річчя від дня народ­ження. Природа обдарувала  його неоціненним   багатством  - талантом творити поезію.

   Та  розкрився його талант не відразу. Микола був вже юнаком, проходив військову службу в лавах Збройних силах колишнього Радянського Союзу в далекому Амурському краї.  Мав він  тут гарного друга , котрий трагічно  загинув . Це було великим потрясінням для Миколи. Душа плакала і ридала,  а рука впевнено викладала горе на папір  віршованими рядками. Так з’явився вірш «Балада про солдата». Другий вірш став дарунком мамі на свято 8-го Березня і це як виявилось пізніше, для мами був найкращий і найцінніший подарунок за все її життя.

   Микола дуже шанував свою родину, своїх батьків. Тато і мама  працювали все своє життя в колгоспі, можна сказати що свої сили і вміння віддавали землі. Привчали трудитися і своїх синів.

   Життя наше невблаганне, сповите радощами й печалями. Вже давно відійшли у вічність ненька і батько та вірші про них чарують серце і бентежать душу, тут і любов, і ніжність, і сум.

Рідна хата, вишня біля тину,                                                                                              Хлів, колодязь, надворі зима,                                                                                         До батьків топчу свою стежину,                                                                                        Хоч рідненьких вже давно нема.

На подвір’ї сніжна скатертина,                                                                                          Біля тину поросла лоза:                                                                                                      - Мамо, тату, зустрічайте сина!                                                                                         І з повік бринить моя сльоза…

    Світла поезія нашого ювіляра-земляка склалася вже в чималий доробок. Його надруковані книги  «Без джерел не живиться ріка», «Стежками поліського краю», «Калейдоскоп душевних візерунків»,  «Дідові скарби», «Жартома про серйозне» розчулено торкаються струн душі читача.  Його вірші вміщені в збірниках «На берегах Вижівки», «Коли душі торкнеться слово», у першому і другому випусках альманаху «Струни  душі». Микола Курилюк  своїми творами відкриває у наших душах нові, особливі почуття. Він вміє зачарувати, заставити  співчувати і плакати, або  щиро посміятися.

Микола Курилюк – від Бога гуморист.                                                                             І лірики йому не позичати.                                                                                               Погодьмося, що є в людини хист                                                                        Найкращі почуття у віршах передати.

Кожна поетична душа сяє своїм, лише їй притаманним світлом. Душа Миколи Пимоновича Курилюка відсвічує коштовними перлинами, які він збирає, шліфує і дарує всім, кому вони до вподоби, до снаги, до серця.

   28 липня щирі вітання  линули на його адресу від рідних, колег, друзів, працівників сільської ради, бібліотечних працівників, аматорів місцевого будинку культури.