субота, 3 липня 2021 р.

Дубечненська невістка

Вчора дубечненці мали можливість поспілкуватися вже з добре відомою в нас на Україні поетесою Галиною Рибачук-Прач, з нашою землячкою.

Галина Іванівна Рибачук-Прач родом із Камінь-Каширщини, вона дубечненська невістка. Її чоловік Володимир Андрійович Рибачук був військовим, тому доля закидала їх сімю в куточки далекі від отчого дому. Поетеса якось назвала себе людиною дороги. А з усіх доріг вона знову і знову повертається до рідного порогу, в село Добре. «Моє життя, то мандри. І щоразу повернення додому, навіть в уже самітню хатинку для мене як ковток цілющої води».

Так,  у кожної людини є своє рідне гніздо, як у пташки. Те гніздо, у якому виростили і викохали нас батько і мати. І де б не були ми, та в думках, мов лелеки, линемо до отчого дому і зберігаємо свою любов до нього, і в уяві зринає образ рідної домівки, чиста джерельна вода, кетяги калини… Рідне село… Столиця нашого дитинства. Манить рідна земля Галину Іванівну до себе. І як тільки випадає нагода вона спішить на Волинь.

 Це Волинь моя                                              

Рідне поле, ставочок , берізка,                                                                               Золотавих кульбабок загін,
Це Волинь моя, ніжна та близька,
Мене кличе в обійми свої.

І щоразу, гуляючи в полі
Та вдихаючи запах кульбаб,
Душу я зігріваю медовим,
Цвітом сонця й землі рідних трав.

Мене знову чекають дороги,
Мабуть, так вже судилось в житті,
Колись татом посаджені вишні
Спонукали мене розцвісти.

Я пелюсточки білі з любов’ю
В зошит з віршами  покладу,
Їх тепло відчувають долоні,
Запах ніжний в душі збережу.

Народилася Галина в простій селянській родині. Тут пройшла свої перші університети. Тут вимовила свої перші слова: мама, тато, Бог, Україна, хліб, любов…Від рідної землі набралась сили, з народного напившись джерела, набралась мудрості і любові до рідного краю. Закінчила школу, навчалася, здобула професію медика. Свою трудову діяльність розпочала тут на старовижівщині. Тут і долю свою зустріла.  Молода і щаслива впевненим  кроком пішла по життю. А в житті як на широкій ниві було всього: і щастя  миті, і радість, смуток і біль втрати. Все пережите, все чим раділо і тривожилось серце лягало рядочками на папір. Кожен її твір ніби спалах душі і їх у неї уже багато-багато. Від спалахів утворилася величезна пожежа і «це полум’я лиш може загасити  та мить, коли у вічність відійду» стверджує поетеса у одному зі своїх віршів.











 




Щиро дякуємо пані Галині за приємні години спілкування.
Зичимо здоров'я, щастя , добра і творчого натхнення.

 


Немає коментарів:

Дописати коментар