Людина з добрим серцем

  

Минуло сорок днів, як відійшов у засвіти Григорій Васильович Баглик. Людина добра, щира, люблячий чоловік і батько, ласкавий дідусь. Він був закоханий у рідне слово, любив поезію і сам творив вірші.

Він народився у мальовничому куточку  Полісся, на хуторі між селами Яворник та Сукачі у звичайній сільській родині.

 Під лісом хутірець маленький,                                                                                       А він мені такий рідненький.                                                                                          Моя Вітчизна, батьків дім,                                                                                              Такий значний в житті моїм.

Нелегким було його дитинство. Тяжкі роки війни. Непрості після воєнні.  На полях війни загинула найдорожча людина – тато. Сім’я осиротіла. Важка ноша лягла на плечі тендітної жінки, якій треба було поставити на ноги трійко дітей. З якою любов’ю, трепетом у серці пише у своїх творах Григорій Васильович про своїх тата і маму.

 Любов до краю, де народився , де топтав босоніж стежки, де почав пізнавати світ назавжди залишилися  не тільки у  його спогадах, а й у серці.

 Його вірші – це жива історія нашої  Волині. Григорій Васильович у своїх віршах відтворив нелегке життя того часу коли проходило його дитинство, засвідчує любов  жителів цього  краю  до своєї землі.  Його вірші свідчать що у   глибинці Полісся  «люди були мужні , непокірні» прагнули волі і незалежності  своїй  ненці-Україні, про  їхню боротьбу й страждання за волю України. І це не дивно, бо, як кажуть у народі, той, хто не знає минулого чи нехтує ним, той не вартий і майбутнього…
Не можна без хвилювань читати вірш «Село Яворник». Вірш описує долю села,  в якому «В суворі сталінські роки , Чинили спротив відчайдушний, Боролись вперто як могли» через , що й « поїхали в чужі степи, так добровільно примусово». Серед вивезених родин опинилась і родина Багликів.  Кажуть, що біографія поета – в його віршах.  Мабуть, це справді так. У багатьох віршах  Григорія Васильвича рядки дзвенять болем за долю Вкраїни, її майбутнє. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути.

Так розпорядилася доля, що Григорій Васильович   своє життя  пов’язав із Дубечнем. Тут він працював на заводі, де й зустрів свою долю – вродливу полтавчанку Олександру. Відкрита, скромна, проста , лагідна і добра дівчина покорила серце молодого поліщука і стала не просто коханою дружиною, а надійним тилом, підтримкою, справжнім другом. А Дубечне збагатилося ще однією родиною. Згодом в сім’ї  народилася  донечка Алла, а через деякий час син Василь. Григорій Васильович   і Олександра Іванівна збудували власний дім, посадили сад, виховали гарних дітей, вони шановані люди у вже рідному для них селі.

Як говорить народна мудрість «життя прожити  - не поле перейти. У автора воно було  нелеким,  але досить насиченим. З висоти, навіть не своїх літ, а життєвої мудрості, набутої за немалий прожитий проміжок часу, він закликає  цінувати життя, жити правдиво, докладно «коментує», показує – що і як у житті. Нагадує, що «життя дається лише раз». Отож проживи його  гідно, достойно людини.

   « Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний», - сказав Василь Сухомлинський.  Григорій Васильович залишив у спадок своїм дітям і внукам, родині, всім нам свої творіння. Його вірші вміщені у двох  випусках збірника «Струни душі» та виданій два роки назад збірці «Рядки з дитинства». Читаючи його твори, ми ще більше зрозуміємо і відчуємо красу і неповторність рідної землі, розуміємо найголовніше – добро наших сердець, чесна праця й благородні діяння ніколи не пропадуть марно, бо вони стали найдорожчими людськими цінностями.

Пом’янімо, помолімося за його душу і просто пам’ятаймо хорошу людину.

 

 

 

Усміхніться. Сьогодні - День сміху.

 

Добра робота

Клим пожежника питає :

- Як в тебе робота?

А дружок відповідає :

- Працювать охота.

Невеличку ставку маю,

Колектив хороший.

Сплю на зміні й заробляю.

Легкі в мене гроші.

Видають пайок, одежу,

Читай, розважайся,

А як виїзд на пожежу –

Хоч бери й звільняйся.

               Микола Курилюк.

 Мабуть, ось в такому ракурсі можна знайти над чим пожартувати  в усіх сферах трудової діяльності. В  бібліотекарів теж «добра робота», тільки «сидять і книжки читають».

Шановні колеги, любі читачі та всі хто читає цей пост,

з Днем сміху вас.

Жартуйте, посміхайтеся та будьте здорові.

З Міжнародним днем щастя

 

 Сьогодні -  Міжнародний день щастя.  Його відзначають саме 20 березня. 

 То  що таке щастя? Для кожної  людини воно різне. Просто жити – це вже щастя. Щастя, коли ти здоровий, здорові дорогі для тебе люди,  коли живеш в гармонії з самим собою, коли тебе люблять, коли не ображають і поважають твою свободу, це ранкове сонечко , що заглянуло в твоє вікно, це  хліб  і до хліба на твоєму столі… Цих це не перелічити,  інколи щастя – це теплий плед, горнятко кави  і гарна книга в руках. Кажуть все пізнається в порівнянні. Деколи прочитана книга, чи випадково почута розмова дають нам зрозуміти, що ми вже щасливі.

Пропоную вам прочитати книги французької письменниці Аньєс Мартен-Люган  «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву» та «Закохані в книжки не слять на самоті». Вони  розкажуть  про те, як одна мить здатна зруйнувати ціле життя, а вже наступна може його зцілити.  Приклад того, як головна героїня пережила жахливий етап свого життя, здатен надихнути: повніше проживати кожен день, більше цінувати хвилини, проведені з найближчими, читати книги і пити каву (бо так роблять щасливі люди).

Тож читайте, насолоджуйтесь читанням і будьте щасливі.

Струни Кобзаревого серця

 

9 березня українська громадськість відзначає день народження українського генія Тараса Григоровича Шевченка.

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа, - писав про Кобзаря І. Франко. – Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі зробив більше, ніж десять переможних армій… Найкращий та найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори».

 «Струни Кобзаревого серця»  під такою назвою діє викладка літератури у бібліотеці.  Читайте для себе, читайте для  рідних,  друзів. Читайте і насолоджуйтесь його словом, яке актуальне і нині за для вшанування пам’яті визначної особистості, що стала національним символом українства для всіх минулих, сучасних та прийдешніх поколінь українців.

Кожен прочитаний кожен вірш чи уривок з його твору це підтвердження того, що ми пам'ятаємо, прославляємо та продовжуємо творчість Т. Г. Шевченка - великого геніального Кобзаря.

 

«Хотіла б я піснею стати».

25 лютого відбувся конкурс читців поезії Лесі Українки серед учнів молодшого шкільного віку, організований бібліотекою та будинком культури за підтримки Дубечненської сільської ради. З вуст маленьких шанувальників поетичного слова линули вірші видатної української літераторки: «Надія», «Давня весна», «Конвалія», «Тішся дитино..», «Вишеньки», «Останні квіти» та ін. Оцінювало учасників  журі у складі : Павлюк Микола, спеціаліст І категорії-методист Дубечненської сільської ради, Шляхно Софія, спеціаліст І категорії- економіст  Дубечненської сільської ради, Курилюк Віктор, директор будинку культури. Найкращі Костючик Маргарита, Коржан Анжела, Власюк Матвій  були відзначені грамотами та призами , решта учасників отримали подяки та солодкі подарунки. До уваги присутніх була представлена книжкова викладка «Хотіла б я піснею стати»

День рідної мови

 Хтось із великих сказав: «Усе минає, а слово залишається. Зникають у безвісті держави, володарі, раби. На порох розсипаються величні будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки. Гори перетворюються на купи каміння. Все стає тліном і прахом, а написане слово залишається».

Залишається і несе крізь час голос людської душі. Це одне з найбільших див нашого світу. Диво написаного, надрукованого слова, яке пережило століття й покоління.

21 лютого у всьому світі святкують День рідної мови. Юних шанувальників рідного слова запросили на український гравікон «В ріднім слові  - цілий світ».  Юнакам та юнкам запропонували позмагатися за звання кращого знавця української мови.

 Учасники пригадали прислів ‘я, приказки, позмагалися в промовлянні скоромовок, відгадували уривки з віршів Лесі Українки, показали свої здібності і знання  у  конкурсі «Показуха»  та інших. Переможці отримали подарунки.

До уваги присутніх була представлена книжкова викладка «Пелюсткова краса української мови».

Нехай мої струни лунають…

 

 

25 лютого виповнюється 150 років від дня народження геніальної дочки українського народу Лесі Українки. Вона стала красою і гордістю нації, духовним вождем української інтелігенції. Творчість Лесі Українки багата й різноманітна.  Леся створила неперевершені твори. ЇЇ поезія свідчить про велику любов до рідної  землі, до рідної Волині.Туди завжди линули її думи і мрії.

Поетичні читання  «Нехай мої струни лунають…» за участі бібліотекарів Дубечненської ОТГ та місцевого поета Миколи Курилюка ви можете переглянути на сайті Дубечненська громада  https://uk-ua.facebook.com/groups/2251242368431995/