Творча молодь нашої громади

День молоді в Україні – це свято енергії, креативності та прагнення до змін, яке об’єднує молоде покоління. У 2025 році Україна відзначає День молоді 12 серпня, синхронізувавшись із Міжнародним днем молоді, встановленим ООН. Це день, коли вшановують внесок молоді в розвиток країни, особливо в умовах війни, коли молоді люди захищають Україну на фронті, волонтерять і створюють нові сенси. Молодь – це не просто майбутнє, а й сьогодення України. У часи війни молоді люди стали справжніми героями: вони воюють на фронті, волонтерять, створюють стартапи, які підтримують економіку, і просувають українську культуру за кордоном. День молоді 12 серпня – це нагода подякувати їм і нагадати, що їхній голос має значення.

Це свято не лише відзначає внесок молоді в розвиток суспільства, але й акцентує увагу на актуальних питаннях і викликах, з якими стикаються молоді люди сьогодні.

Молодь є рушійною силою будь-якого суспільства, а в часи війни, незважаючи на тяжкі умови життя, стає рушійною силою змін і відновлення. Вона приносить нові ідеї, креативність і енергію, необхідні для інновацій та прогресу. 

День молоді — це можливість відзначити досягнення, обговорити проблеми та підтримати молодих людей у їхніх прагненнях та ініціативах.

Творча молодь нашої громади.

За альманахом   Дубечненської територіальної громади"Струни душі" 

 

  Олена Мороз

Присвячується Липці Івану, воїну, Захиснику України. І всім Героям, які віддали життя за свободу.

Ваш подвиг ніколи не стане тишею.

Пам'ять про вас - у серці, у слові і у людських душах.

Палала ніч. Окопи осипались.

Гудів, свистів, стогнав довкола світ.

За кілька кроків міни розривались,

Згори робили ворони наліт.

Ми йшли утрьох. Данило - зовсім кволий,

Пройшлася куля десь попід ребром.

Зривався дощ холодний і зимовий,

Весна іще не дихала теплом.

Щось заревло... В багнюці так й присіли.

З-за повороту гнав автомобіль.

Зірвав чеку й жбурнув з усеї сили

Попід колеса вражої орди.

- Іване, вниз! - Тягнув Петро за руку.

Ковзнувсь - упав за обривом землі.

А потім гучно розривало боки-

Метал летів скоріше від стріли.

Війна жевріла в небі замість сонця,

Збирав Перун обабіч колоски.

Стікала кров... і все життя лилося

Мені крізь пальці із його грудин.

Данило вже здавалося далеко,

Заледве пульс ще стукає в руці.

У погляді вже дотлівало небо,

Його душа звільнялась від землі.

- Тримайся, брате! Та за що - не знаю...

Хлипка тепер у всього вісь

- В бою не знищать тої правди,

Її не знищить тисячі вогнів.

Присів Петро, замазаний в багнюці,

Стікав дощем із форми його бруд.

Цієї ночі, в траурній окуті,

Нова душа зіграла свій дебют.

- Йдемо , Іване ... Тут вже ми безсилі, -

І зняв Петро із шиї амулет.

- Це його син зробив на іменини.

Віддам сім'ї я їхній раритет.

Спустивши голову в журбині,

Коли вже стихли всі думки,

Данилу очі ми закрили

В його останній боротьбі.

Повзком повзли . Світанок вже займався,

Повсюди тлів металобрухт.

Петро позаду озивався,

Жужав над головами жук.

Він щось шукав, винюхував слідами,

А нам би перебратися за вал.

Летить "стріла" вогняна понад нами,

І тіло все кидає в жар.

А потім знов, і знов... Свистить ракета.

Залізний жук над нами водить круг.

Вже смерть розставила тенета -

Її повсюди чути звук.

Ковток повітря - наче сповідь,

Барвисті спогади життя:

Дитинство, юність і розлука,

Сім'я, родина, доброта.

- Іване, чуєш, побратиме...

Чи вийдемо у двох, чи ні?

Ти передай матусі сивій

Мою любов , слова мої .

Щоб не тужила наді мною,

Хай сіє мальви край вікна.

Я буду... - Обірвалось слово,

І з ними - забрані життя.

Ще дим стояв, як по пожарі,

Хоч дощ шалений ніби втих.

Лежить Петро - геть розірваний.

Лежить Іван... і подих стих.

©Copyright: Elena Moroz

                                                                     
 

Лілія Кручик 

Не люблю

Я не люблю, коли на половину,

Коли розмова ще не до кінця,

Коли словами б'ють у спину,

Сховавши погляд від лиця.

Я не люблю, коли брехнею,

Шматують душу без жалю.

Коли підступпністю своєю,

               Вбивають дружбу - не люблю

Я не люблю, коли ночами,

Думки у мене крадуть сон,

Коли дитя росте без мами,

Коли життя кладуть на кон.

Я не люблю, коли зневіра,

До прірви кидає людей,

І коли серце хижим звіром,

Від болю рветься із грудей.

Я не люблю, коли у вічі,

Сміються хитро, а за тим,

Плітками палять дивні свічі,

Що випускають чорний дим.

Я не люблю, коли мовчання,

Руйнує справжні почуття,

А сум, образа і страждання,

Ховає правильні слова.

Я не люблю, коли терпіння,

Стирає межі. На нулю,

А в тім, сама напевно винна,

Що так багато не люблю...

© Ліля Кручик (січень 2024 р.)

 

Не думай, що все буде так, як ти хочеш.

Не думай, що все підвладне тобі.

Світ набагато жорстокіший, друже.

Щоб чогось досягти, до мети треба йти.

 

Не треба боятись невдач і поразок.

Немає людей ідеальних.

Але й не треба шукати відмазок,

А прикласти зусиль нереальних.

 

Не треба себе заганяти у кут,

І нити, що ти не вмієш, не знаєш.

Збудуй в голові ідеальний маршрут.

Тоді ти все подолаєш.

 

 

 ***

зібрати би у жменьку небо і погратися у хованки з сонцями у гостинній блакиті.

чорні хмари не красиві. на білих гойдаються ангели. думаю, Бог дихає небом.  а те багряниться вранці , міниться удень, темніє увечері ,  бо Бог дихає розкішно , безконечно гарно і нестерпно ніжно . у тому диханні - високість і  легкість.

мої хмари будуть дитиннорожевими. сидітиму на них малим дівчам, спустивши ноги долі , дивитимуть на дахи бабиних хатів, коло яких завжди черупніють квітки і нявкають малята-коти.

думаю, небові чутно ,як печеться великий бабин пиріг з ягодами.

як родяться діти .

як горять свічки.

як пахне ладан.

як у ямку спускається труна.

тоді з дочкою, яка хоронить матір, плаче найсиніша хмара.

вмиває лиця. цілує вогкі щоки .

ронить сльози-утіхи, які губляться у косичках літньої трави на бабиному подвір'ї.

- так небо спускається на землю.

Світ впорядку

З людьми щось не те.

Відгадайте цю міні- загадку

Питання то ж ніби просте.

"Сенс не простий..." я погоджусь

Якщо хтось отак відповість

Усі звертаємо на гордість

У серці лише одна ненависть і злість

Насправді це вже не важливо

Сам світ зараз дивний, повний змін

Коли чекаємо на диво

Його не буде, не перескочити високих стін

Набридла буденність, а насправді

Не хочемо самі нічого міняти

Якщо по секрету, то по правді

Почали, що ми люди забувати

Світ впорядку

З людьми щось не те

Не відгадати, на жаль, цю загадку

Світ впорядку

З людьми щось не те.

Відгадайте цю міні- загадку

Питання то ж ніби просте.

"Сенс не простий..." я погоджусь

Якщо хтось отак відповість

Усі звертаємо на гордість

У серці лише одна ненависть і злість

Насправді це вже не важливо

Сам світ зараз дивний, повний змін

Коли чекаємо на диво

Його не буде, не перескочити високих стін

Набридла буденність, а насправді

Не хочемо самі нічого міняти

Якщо по секрету, то по правді

Почали, що ми люди забувати

Світ впорядку

З людьми щось не те

Не відгадати, на жаль, цю загадку

 

Ірина  Максимук

 

Молодість – це час, коли можна сміливо пробувати, помилятися, вчитися і знову йти вперед. Бажаю, щоб ваші зусилля приносили радість, успіх і внутрішнє задоволення. Зі святом, з Днем молоді!