Творча молодь нашої громади

День молоді в Україні – це свято енергії, креативності та прагнення до змін, яке об’єднує молоде покоління. У 2025 році Україна відзначає День молоді 12 серпня, синхронізувавшись із Міжнародним днем молоді, встановленим ООН. Це день, коли вшановують внесок молоді в розвиток країни, особливо в умовах війни, коли молоді люди захищають Україну на фронті, волонтерять і створюють нові сенси. Молодь – це не просто майбутнє, а й сьогодення України. У часи війни молоді люди стали справжніми героями: вони воюють на фронті, волонтерять, створюють стартапи, які підтримують економіку, і просувають українську культуру за кордоном. День молоді 12 серпня – це нагода подякувати їм і нагадати, що їхній голос має значення.

Це свято не лише відзначає внесок молоді в розвиток суспільства, але й акцентує увагу на актуальних питаннях і викликах, з якими стикаються молоді люди сьогодні.

Молодь є рушійною силою будь-якого суспільства, а в часи війни, незважаючи на тяжкі умови життя, стає рушійною силою змін і відновлення. Вона приносить нові ідеї, креативність і енергію, необхідні для інновацій та прогресу. 

День молоді — це можливість відзначити досягнення, обговорити проблеми та підтримати молодих людей у їхніх прагненнях та ініціативах.

Творча молодь нашої громади.

За альманахом   Дубечненської територіальної громади"Струни душі" 

 

  Олена Мороз

Присвячується Липці Івану, воїну, Захиснику України. І всім Героям, які віддали життя за свободу.

Ваш подвиг ніколи не стане тишею.

Пам'ять про вас - у серці, у слові і у людських душах.

Палала ніч. Окопи осипались.

Гудів, свистів, стогнав довкола світ.

За кілька кроків міни розривались,

Згори робили ворони наліт.

Ми йшли утрьох. Данило - зовсім кволий,

Пройшлася куля десь попід ребром.

Зривався дощ холодний і зимовий,

Весна іще не дихала теплом.

Щось заревло... В багнюці так й присіли.

З-за повороту гнав автомобіль.

Зірвав чеку й жбурнув з усеї сили

Попід колеса вражої орди.

- Іване, вниз! - Тягнув Петро за руку.

Ковзнувсь - упав за обривом землі.

А потім гучно розривало боки-

Метал летів скоріше від стріли.

Війна жевріла в небі замість сонця,

Збирав Перун обабіч колоски.

Стікала кров... і все життя лилося

Мені крізь пальці із його грудин.

Данило вже здавалося далеко,

Заледве пульс ще стукає в руці.

У погляді вже дотлівало небо,

Його душа звільнялась від землі.

- Тримайся, брате! Та за що - не знаю...

Хлипка тепер у всього вісь

- В бою не знищать тої правди,

Її не знищить тисячі вогнів.

Присів Петро, замазаний в багнюці,

Стікав дощем із форми його бруд.

Цієї ночі, в траурній окуті,

Нова душа зіграла свій дебют.

- Йдемо , Іване ... Тут вже ми безсилі, -

І зняв Петро із шиї амулет.

- Це його син зробив на іменини.

Віддам сім'ї я їхній раритет.

Спустивши голову в журбині,

Коли вже стихли всі думки,

Данилу очі ми закрили

В його останній боротьбі.

Повзком повзли . Світанок вже займався,

Повсюди тлів металобрухт.

Петро позаду озивався,

Жужав над головами жук.

Він щось шукав, винюхував слідами,

А нам би перебратися за вал.

Летить "стріла" вогняна понад нами,

І тіло все кидає в жар.

А потім знов, і знов... Свистить ракета.

Залізний жук над нами водить круг.

Вже смерть розставила тенета -

Її повсюди чути звук.

Ковток повітря - наче сповідь,

Барвисті спогади життя:

Дитинство, юність і розлука,

Сім'я, родина, доброта.

- Іване, чуєш, побратиме...

Чи вийдемо у двох, чи ні?

Ти передай матусі сивій

Мою любов , слова мої .

Щоб не тужила наді мною,

Хай сіє мальви край вікна.

Я буду... - Обірвалось слово,

І з ними - забрані життя.

Ще дим стояв, як по пожарі,

Хоч дощ шалений ніби втих.

Лежить Петро - геть розірваний.

Лежить Іван... і подих стих.

©Copyright: Elena Moroz

                                                                     
 

Лілія Кручик 

Не люблю

Я не люблю, коли на половину,

Коли розмова ще не до кінця,

Коли словами б'ють у спину,

Сховавши погляд від лиця.

Я не люблю, коли брехнею,

Шматують душу без жалю.

Коли підступпністю своєю,

               Вбивають дружбу - не люблю

Я не люблю, коли ночами,

Думки у мене крадуть сон,

Коли дитя росте без мами,

Коли життя кладуть на кон.

Я не люблю, коли зневіра,

До прірви кидає людей,

І коли серце хижим звіром,

Від болю рветься із грудей.

Я не люблю, коли у вічі,

Сміються хитро, а за тим,

Плітками палять дивні свічі,

Що випускають чорний дим.

Я не люблю, коли мовчання,

Руйнує справжні почуття,

А сум, образа і страждання,

Ховає правильні слова.

Я не люблю, коли терпіння,

Стирає межі. На нулю,

А в тім, сама напевно винна,

Що так багато не люблю...

© Ліля Кручик (січень 2024 р.)

 

Не думай, що все буде так, як ти хочеш.

Не думай, що все підвладне тобі.

Світ набагато жорстокіший, друже.

Щоб чогось досягти, до мети треба йти.

 

Не треба боятись невдач і поразок.

Немає людей ідеальних.

Але й не треба шукати відмазок,

А прикласти зусиль нереальних.

 

Не треба себе заганяти у кут,

І нити, що ти не вмієш, не знаєш.

Збудуй в голові ідеальний маршрут.

Тоді ти все подолаєш.

 

 

 ***

зібрати би у жменьку небо і погратися у хованки з сонцями у гостинній блакиті.

чорні хмари не красиві. на білих гойдаються ангели. думаю, Бог дихає небом.  а те багряниться вранці , міниться удень, темніє увечері ,  бо Бог дихає розкішно , безконечно гарно і нестерпно ніжно . у тому диханні - високість і  легкість.

мої хмари будуть дитиннорожевими. сидітиму на них малим дівчам, спустивши ноги долі , дивитимуть на дахи бабиних хатів, коло яких завжди черупніють квітки і нявкають малята-коти.

думаю, небові чутно ,як печеться великий бабин пиріг з ягодами.

як родяться діти .

як горять свічки.

як пахне ладан.

як у ямку спускається труна.

тоді з дочкою, яка хоронить матір, плаче найсиніша хмара.

вмиває лиця. цілує вогкі щоки .

ронить сльози-утіхи, які губляться у косичках літньої трави на бабиному подвір'ї.

- так небо спускається на землю.

Світ впорядку

З людьми щось не те.

Відгадайте цю міні- загадку

Питання то ж ніби просте.

"Сенс не простий..." я погоджусь

Якщо хтось отак відповість

Усі звертаємо на гордість

У серці лише одна ненависть і злість

Насправді це вже не важливо

Сам світ зараз дивний, повний змін

Коли чекаємо на диво

Його не буде, не перескочити високих стін

Набридла буденність, а насправді

Не хочемо самі нічого міняти

Якщо по секрету, то по правді

Почали, що ми люди забувати

Світ впорядку

З людьми щось не те

Не відгадати, на жаль, цю загадку

Світ впорядку

З людьми щось не те.

Відгадайте цю міні- загадку

Питання то ж ніби просте.

"Сенс не простий..." я погоджусь

Якщо хтось отак відповість

Усі звертаємо на гордість

У серці лише одна ненависть і злість

Насправді це вже не важливо

Сам світ зараз дивний, повний змін

Коли чекаємо на диво

Його не буде, не перескочити високих стін

Набридла буденність, а насправді

Не хочемо самі нічого міняти

Якщо по секрету, то по правді

Почали, що ми люди забувати

Світ впорядку

З людьми щось не те

Не відгадати, на жаль, цю загадку

 

Ірина  Максимук

 

Молодість – це час, коли можна сміливо пробувати, помилятися, вчитися і знову йти вперед. Бажаю, щоб ваші зусилля приносили радість, успіх і внутрішнє задоволення. Зі святом, з Днем молоді!

 

    

День Української Державності

 

Сьогодні ми відзначаємо День Української Державності — свято, яке символізує нашу національну ідентичність та єдність.

День Української Державності – це можливість для кожного українця згадати славетну історію своєї країни: історію боротьби за незалежність, єдність та гідне майбутнє. 

Ми вшановуємо тих, хто століттями відстоював право України бути вільною, та пам’ятаємо всіх, хто віддав життя за нашу свободу. Цінуймо здобуте, бережімо пам’ять і спільно творімо державу, у якій хочеться жити, зростати й мріяти. 

Зі святом, українці! 

З Днем Української Державності!

Золота письменниця України

 

7 березня день народження Золотої письменниці України - Світлани Талан.

Світлана Талан — одна з найпопулярніших українських письменниць сьогодення, членкиня Національної спілки письменників України, авторка багатьох творів, відомих в Україні та за її межами.

Світлана Олегівна Талан народилася 7 березня 1960 року в селі Слоут Глухівського району на Сумщині, у родині сільських вчителів. Свій перший нарис  написала навчаючись у дев’ятому класі, надіслала на конкурс до районної газети, де посіла перше місце. Відтоді почала працювати позаштатним кореспондентом районної газети. У 1983 році закінчила Глухівський педагогічний інститут. Згодом працювала вихователем у дитсадку, пізніше — учителем початкових класів

Свої романи пише у жанрі «реальні історії», які їй підказує саме життя. Усі твори на гостросоціальну тематику, незмінним залишається одне: головна героїня її книжок — жінка-українка, сильна духом, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою кохання: до чоловіка, до дітей, до батьківщини.

Принципова, відкрита до людей, авторка займає активну громадянську позицію..

Її роман «Коли ти поруч» в 2011 році став лауреатом на конкурсі «Коронація слова-2011» і отримав нагороду від фонду Олени Пінчук «За кращий роман на гостросоціальну тематику». Протягом року він був розпроданий рекордним тиражем у вісімдесят тисяч примірників, а сама Світлана Талан увійшла до трійки найпопулярніших письменників України за версією журналу «Фокус». Також письменниця отримала нагороду «Золотий письменник України», яка вручається авторам за те, що тиражі їхніх книг перевищили сто тисяч примірників.

На даний момент Світлана Талан автор понад десятка книг, які популярні не тільки в Україні, а й за кордоном.

 

Талан С. Коли ти поруч : роман / Світлана Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 320 с.

Вражаюча історія про відданість, мужність і непохитну волю до життя.                  Льоша хотів бути з Дашею в радості та в горі, у багатстві та в бідності, але не у хворобі... Коли близька подруга видала її таємницю, коли власні батьки відсахнулись від неї, як від прокаженої, — хто його засудить? А вони ж могли жити разом довго та щасливо чи померти в один день — загинути тоді, на зануреній у туман трасі. Того дня Даша, самовіддана медсестра, сама спливаючи кров'ю, вибралася з понівеченого в аварії «жигульонка», щоб надати допомогу тим, хто її потребував. Так вона заразилася. Даша не знає як, але вона повинна жити далі!

Талан С. Матусин оберіг: роман / С. О. Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 286 с.

Олесі було лише вісім, коли вона втратила маму. Перед смертю та залишила дочці теку з листами. Дівчинка має відкривати їх по одному щороку на день народження. Ці листи стають її єдиною опорою в численних життєвих випробуваннях, кожне з яких могло б зламати долю… Подорослішавши, дівчина знаходить справжнє кохання. Та настає тривожний 2014 рік, тож Олеся не зі своєї вини змушена відступитися від мрії. Лист мами спонукає її виправити все. Та чи зможе материнська любов уберегти від пекла війни?

Прочитавши роман «Матусин оберіг», отримуєш усвідомлення, що неможливо змусити забути про віру, надію і любов людину, яка має справжні почуття.

Талан С.: Ми завжди були разом: роман / Світлана Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 286 с.

Римма завжди боялася змін. Але коли в неї діагностували рак, жінка зрозуміла, що настав час бути собою і жити так, як хочеться.
Випадково Римма натрапляє на дивне оголошення в газеті: чоловік на ім’я Влад шукає досвідчену даму, яка навчить його розуміти, чого хочуть дівчата та як із ними спілкуватися. Риммі уже нема чого втрачати, і вона погоджується на зустріч, водночас навіть не здогадуючись, як звичайне знайомство здатне змінити її життя…

Талан С. Букет улюблених квітів / Світлана Талан. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2020. – 288 с.

Затишний  роман для прохолодного вечора.                                                                                 Тамара любила лілії. Особливі, неповторні… Ці ніжні квіти нагадували їй про маму — гарну, тендітну та водночас сильну жінку… Мами не стало, коли Тамара була зовсім дитиною. Вона досі пам’ятає той жахливий день. Відтоді щороку на могилі матері з’являється кошик із чудовими ліліями. Тамара марно намагалася дізнатися, від кого він. Так само марно вона прагла дізнатися правду про батька… У річницю маминої загибелі Тамара зустрічає на кладовищі чоловіка, який називає себе знайомим матері. Жінка розуміє, що він знає більше, ніж говорить…

Талан С. Осіння весна : роман / Світлана Талан. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2023. – 304 с.

Марія — шкільна вчителька. Мама двох маленьких діток і дружина Романа, з яким живе за звичкою, та аж ніяк не через кохання. Її молодість минає у сірості, й так само, мабуть, мине все життя. Без пристрасті й почуттів.
Проте одного дощового дня її втомлений погляд помічає Олександра. Випадкова зустріч у кафе стає для неї подихом весни у тоскних осінніх буднях. Між Марією й Олександром починається роман.
Їхні побачення мають залишатись таємними. Та чоловік Марійки щось підозрює. Він починає стежити за дружиною… і потрапляє під колеса машини Олександра. Дивом Роман виживає, але стає інвалідом.
Жінка дає фальшиві свідчення, виправдовуючи коханого. Проте той зникає з її життя. Усе, що залишається Марії, — гарувати на кількох роботах, щоб забезпечити прикутого до візка чоловіка, який її ненавидить. Чому ж її весна скінчилася так швидко? Невже вона ніколи більше не побачить Олександра? Та доля вирішує, що кохання має право на другий шанс. Але якою ціною?

Талан С. Помилка : роман / Світлана Талан – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 336 с.

Роман про кохання і зраду, любов і ненависть, чуйність і безжальність, доброту і корисливість. Багато років тому Вероніка пообіцяла подрузі, яка помирала, що не залишить її новонароджених малюків, Тимура і Діану. Але обіцянки не виконала… Сплинули роки. Її єдиний син став наркоманом. Що це, кара за помилки минулого? Як урятувати сина? І чи можна спокутувати провину перед покинутими дітьми?

Талан С. Зловити промінь щастя: роман / Світлана Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 304 с.

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя — відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима... У цій війні за людську гідність і право на спокійну старість…

Талан С. Спокута: роман / Світлана Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 304 с.

Що робити, коли життєва стежина веде нас до труднощів та негараздів? Як їх подолати? Ця книга – про найдорожчих, найрідніших, найближчих – про сім’ю. Вчинки батьків і дідів мають безпосередній вплив на сьогодення нащадків. Часто діти несуть хрест замість старшого покоління і, опиняючись у скрутних ситуаціях, змушені спокутувати гріхи рідних… Сімейні зв’язки, складні взаємини, переплетіння доль, надія на краще майбутнє і сила любові – усе це чекає на читача на сторінках роману.

Талан С. Ракурс : роман / Світлана Талан. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2019. – 320 с.

Роман про різні, але однаково переділені війною долі українців!
Такі різні, але рівні перед війною, перед лихом герої однаково намагаються випросити у долі ще трохи щасливого життя. Якщо не для себе, то для наступних поколінь. Ця книга — про долі людей, чиє життя тепер матиме чіткі «до» і «після», про надії та втрати, про боротьбу й силу волі, про помилки, вічне шукання істини і непереборне бажання жити далі.
Східна Україна, 2014 рік. Активістка Еліна не залишає Луганськ, вона виконує розвідувальні завдання. Але вона потрапляє під підозру… Євген — прибічник ЛНР. Він щиро підтримував ту сторону і пішов воювати. Але він побачив правду…Незважаючи на те, що на сторінках книги багато болю, фінальні епізоди є свідченням того, що за умови щирого бажання звернути з хибного шляху, визнати власні помилки, надія на краще, з`являється у кожного, хто прагне змінитися сам та змінити суспільство навколо себе.

Талан С. Розколоте небо: роман / Світлана Талан. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 336 с.

Україна, 1930-ті роки. Варя виросла в заможній родині, у якій вміли та любили працювати, тому й господарство мали міцне. Але прийшли інші, лихі часи. Почалася колективізація, і все, що люди заробили своїм потом, потрібно було віддати... Хіба ж хто знав, яка страшна біда чекає на ці щедрі землі? Годі було уявити, що голодна смерть спустошить все навколо. Втративши чоловіка, родичів, Варя залишилась сама з маленькими дітьми. Хто зможе їх врятувати?

Приємного читання.